Наказне провадження як засіб захисту права на оплату праці

Наказне провадження є самостійною і спрощеною процедурою судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якій суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Порядок та умови розгляду справи у формі наказного провадження визначені у статтях 95-106 ЦПК України.

Звернення до суду у порядку наказного провадження можливе за наявності двох умов:

1. заявлено вимогу, за якою передбачено видання судового наказу.

2. відсутній спір з приводу наявності права.

Перелік вимог, за якими може видаватися судовий наказ визначено у статті 96 ЦПК України.

Однією з вимог є, зокрема, вимога про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

Сторонами, що беруть участь у справі у порядку наказного провадження є стягувач (найманий працівник) та боржник (юридична особа, фізична особа-підприємець), а також їхні представники (за наявності).

Заявником виступає особа, яка звертається до суду із заявою про видачу судового наказу і якій належить право вимоги, в порядку наказного провадження.

Боржником виступає особа з якої слід стягнути грошові кошти чи витребувати майно для погашення вимог заявника.

Вимоги, за якими може бути виданий судовий наказ, передбачені статтею 96 ЦПК України підлягають судовому захисту виключно у порядку наказного провадження, оскільки частиною третьою статті 118 ЦПК України передбачено, що позовна заява щодо вимог, визначених у частині першій статті 96 ЦПК України може бути подана тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом.

Крім того, не допускається одночасне звернення до суду із заявою про видачу судового наказу та пред’явлення позову про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу чи його скасування унеможливлюють повторне звернення з такою самою заявою в порядку наказного провадження, але не перешкоджають пред’явленню позову.

Заява про видачу судового наказу подається до суду за загальними правилами підсудності, встановленими главою 1 розділу III ЦПК України.

Зокрема, заява подається до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання фізичної особи або за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її перебування чи місцезнаходженням юридичної особи.

На вимогу про стягнення заробітної плати поширюються також правила підсудності за вибором заявника - за зареєстрованим місцем його проживання чи перебування.

У заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено:

- найменування суду, в який подається заява;

- ім’я (найменування) заявника та боржника, а також ім’я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;

- вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;

- перелік документів, що додаються до заяви.

Судовий збір за вимогами про видачу судового наказу становить 50 відсотків ставки, що визначається з оспорюваної суми у разі звернення до суду з позовом у порядку позовного провадження.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати.

А відтак при зверненні до суду в порядку наказного провадження з вимогою про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати судовий збір також не сплачується.

У разі прийняття судом ухвали про відкриття наказного провадження, суд у триденний строк з моменту її постановлення видає судовий наказ по суті заявлених вимог.

За наслідками розгляду заяви в порядку наказного провадження судом видається наказ.

Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень.

За своїм змістом судовий наказ повинен відповідати вимогам, встановленим статтею 103 ЦПК України.

Враховуючи, що судовий наказ одночасно є виконавчим документом і виконавчий лист не видається, він також має відповідати вимогам до виконавчого документа, визначеним Законом України «Про виконавче провадження».

Зокрема, він обов’язково має містити положення про дату видачі судового наказу стягувачеві, дату набрання ним законної сили та строк пред’явлення судового наказу до виконання, ідентифікуючі дані стягувача та боржника.

Недоліком наказного провадження є те, що судовий наказ набирає законної сили лише в тому разі, якщо боржник отримає його та не подасть заяву про скасування судового наказу.

Зокрема, судовий наказ набирає законної сили у разі ненадходження від боржника заяви про скасування судового наказу протягом трьох днів після закінчення строку на її подання, визначеного частиною першою статті 105 ЦПК України (десять днів із дня отримання копії судового наказу), а день отримання боржником копії судового наказу визначається відповідно до вимог частини четвертої статті 104 ЦПК України.

 

Зразок заяви про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати.

Зразок судового наказу, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

 

Департамент правового захисту апарату ФПУ

 

Інформація станом на 10.06.2013 р.